Екологічний сплав по Дністру>>>

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОДНОГО ТУРИЗМУ В МЕЖАХ БАСЕЙНУ Р. ДНІСТЕР

Водний туризм є різновидом активного туризму, до якого зараховують масові тривалі самодіяльні водні подорожі на туристичних суднах (гребних розбірних байдарках, катамаранах, плотах та ін.) з метою відпочинку, пізнання природних, етнографічних, культурних особливостей прилеглих територій. Згідно Нормативів туристичних походів, усі водні маршрути на гребних судах і плотах класифікуються категоріями складності від 1 (найлегшої) до 5. Коли головною метою є проходження водного маршруту,  подорож класифікується як спортивний сплав. Спортивний водний туризм передбачає обов’язкову реєстрацію і класифікацію маршруту, оформлення дозвільних і звітних документів у маршрутно-кваліфікаційних комісіях (МКК) і в контрольно-рятувальних службах (КСС), участь у змаганнях на кращий маршрут, присудження розрядів, звань і т.д.
        Дністер – друга за величиною ріка України, бере початок на північно-східних схилах Карпат біля с. Вовче Турківського району Львівської області і впадає в Дністровський лиман Чорного моря західніше Одеси. Дністер протікає територією декількох областей України і східної частини Молдавії (ділянка довжиною 600 км). Довжина ріки – 1362 км., нахил – 0,56 м/км., загальна площа басейну 72,1 тис км2. Швидкість течії нижче м. Галич є різною від 2-5 км/год, до 7 км/год в окремих ділянках Дністровського каньйону. Нижче м. Хотин знаходяться два великих водосховища – Новодністровське та Дубосарське внаслідок чого швидкість течії значно зменшується. Живлення Дністра переважно снігове і дощове. Оскільки танення снігу та інтенсивність атмосферних опадів в Карпатах відбувається нерівномірно, паводки на Дністрі бувають протягом року.
         У Дністра 386 приток, головні з них: праві – Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут; ліві – Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич. Русло звивисте, особливо чітко меандри простежуються після м. Галич, нижче за течією. У верхній частині до м. Самбора має вигляд типової гірської ріки (часті перекати, пороги), яка протікає вузькою долиною зі скелястими берегами. Ширина русла у верхів’ї –  до 40 м, у рівнинній частині – 100-240 м, ширина заплави досягає 8-16 км. [1].
         У долинах Дністра та його приток відслонюється потужний комплекс осадових товщ від наймолодших (антропогенових) і до найдавніших (силурійських) відкладів палеозойської ери. Каньйон починається в районі містечка Нижнів Івано-Франківської області унікальним відслоненням юрського періоду, а закінчується поблизу села Трубчин Борщівського району Тернопільської області найбільшим у світі відслоненням силурійських порід.
         На правому березі Дністра неподалік села Буківна, а також на лівому, на Танутинській горі біля села Діброва Івано-Франківської області, відслонюються різні породи мезозойської ери – відклади верхньої юри, що є єдиним подібним відслоненням на значній площі Східно-Європейської платформи. Ці відклади, представлені переважно жовтувато-білими, доломітизованими, органогенно-уламковими та оолітовими вапняками, містять відбитки кількох видів викопних морських водоростей і різноманітний комплекс викопної фауни.
         Рибні ресурси Дністра невеликі, що зумовлено значним антропогенним навантаженням, проте в межах рівнинної частини водяться сом, лящ, короп, щука, підуст, головень і ін.
         Даний матеріал нагромаджений під час польових досліджень працівників кафедри туризму Львівського національного університету імені Івана Франка, які проводилися з 30 липня по 11 серпня 2009 року.
Команда складалася з семи осіб: Монастирський В. (капітан), Кудла Н. (кухар), матроси: Гамкало М., Романів П., Мандюк Н., Манько А., Галій В.  Поділ посад і обов’язків в команді відбулось передбачувано. Більшість теоретичної і практичної роботи із спорудження плота виконав В. Монастирський, внаслідок чого його одноголосно було обрано капітаном. В перший день свої унікальні кулінарні здібності продемонстрував Н. Кудла, бажаючих перевершити його шедеври не виявилося і голосування за посаду кухаря також пройшло одноголосно. Виділялись також тимчасові посади «десантників» (Галій В., Романів П.), головне завдання яких полягало у:

  • налагодженні контактів з місцевим населенням;
  • розширенні краєзнавчого кругозору;
  • ознайомлення з туристичним потенціалом навколишніх територій; дослідження туристичної інфраструктури, головно продовольчих магазинів (рис.1).
         

Рис. 1 Використання допоміжного судна в краєзнавчих дослідженнях.

 Засобом пересування було обрано пліт розміром 3´6 м. (рис.2), який був споруджений членами команди протягом 5 год 30 липня. На побудову плота затрачено 1,2 м3 дерева: 0,6 м3 дошки (30мм) довжиною 6 м.; 0,2 м3 дошки (20мм) довжиною 6 м.; 0,2 м3  брусу (100´100мм) довжиною 6 м.; 0,2 м3  брусу (50´50мм) довжиною 6 м. Необхідною складовою плота є тент, розміром 7´4 м. Для кріплення дерев’яних конструкцій необхідно: 3 кг цвяхів (90 мм), 6 болтів (120 мм), 60 шт шурупів (45 мм). Для кріплення тенту і прив’язування 9 автомобільних камер (R-260) використано 100 м шнуру (d 3 мм); для швартування – 30 м шнуру (d 10 мм). Допоміжним судном обрано надувний 2-місний човен, який використовувався під час радіальних маршрутів.

Рис.2. Перше випробування плота
        
З групового спорядження використано: два намети, сокиру, молоток, насос, ножівку, ремонтний комплект для автомобільних камер, викрутку, розвідний ключ, аптечку, карти місцевості, бортовий журнал, GPS-приймач, ліхтарик, засіб від комарів; кухонний набір: сковорідку, два казанки (на 5 і 2 л), два розбірних столика, газовий пальник (Covea) з трьома балонами по 450 г., сіточку, губки, черпак, миючий засіб, рукавиці, сільничка, миска для салатів, обробна дошка.

З індивідуального спорядження варто виділити: наплічник, спальник, туристичний килимок, гігієнічні засоби (мило, щітка, паста, бритва, піна, рушник, гребінець, дзеркальце, шампунь, туалетний папір), документи, гроші, ключі, кружка, ложка, миска, ніж, рибальські снасті, фотоапарат, відеокамеру, штатив, запасні батарейки, блокнот, ручка, сірники, запальничка, рятувальний жилет; відповідний одяг і взуття. Значна частина спорядження має бути герметично упакована.
Оптимальним місцем початку маршрутів є м. Галич, що зумовлене:

  • зручним транспортним сполученням (автомобільний і залізничний транспорт);
  • розвинутою мережею продуктових і господарських магазинів де можна закупити необхідні матеріали для побудови плота, овочі, крупи, консерви тощо;
  • судноплавністю (на плотах) з квітня по жовтень.

         Маршрут, який пролягав від Галича до Хотина, загальною протяжністю близько 300 км був умовно поділений на три рівні частини: Галич-Возилів (без інтенсивного веслування), Возилів-Заліщики, Заліщики-Хотин. Головним природнім чинником, який ускладнював пересування маршрутом був низький рівень води – на початку серпня на Дністрі спостерігався межень.
Почати сплав планували 31 липня 2009 р., о 9 год., проте ранкове вдосконалення судна продовжувалось близько двох годин. Відрізок (Галич-Побережжя) протяжністю близько 20 км було пройдено за 7 год. Кожного наступного дня сплав починався близько 9 год.
Головним туристичним об’єктом даної частини маршруту є м. Галич. Згідно археологічних досліджень встановлено, що місто існувало починаючи з Х ст. В 1140 р. він згадується в Іпатіївському літописі, з 1144 р. був столицею Галицького князівства, а згодом і Галицько-Волинської держави. Центр княжого Галича знаходився в межах сучасного с. Крилоса Галицького району Івано-Франківської області на березі річки Лукви, а на місці теперішнього міста існував торговельно-ремісничий посад.
Історичний осередок сучасного міста Галича, Старостинський замок, збудований у 1367 р. на місці укріплень старого руського форту. Після багатьох облог і руйнувань його було перебудовано за проектом італійського інженера Ф. Корассіні (1627 р) з дерев’яного на кам’яний. У 1796 р., згідно з розпорядженням австрійської влади, замок розібрали. Протягом останніх десяти років триває реконструкція даного об’єкту [2] (рис.3).
З нагоди 1100-ліття Галича в центрі міста, майдані Різдва, споруджено пам’ятник королю Данилу (скульптор О. Пилєв, архітектор О.Чамара). Скульптура висотою близько чотирьох метрів виконана з бронзи (Рис. 4). Поруч з пам’ятником знаходиться ще одна цікава споруда – церква Різдва ХІІІ-XIV ст. Сучасного вигляду набула після реставрації 1904-1906 рр. (архітектор Л.Левинський) [8] (Рис. 5).

Рис. 3. Старостинський замок, 1367 р. Рис.4. Пам’ятник королю Данилу, м. Галич
Рис. 5. Церква Різдва Христового ХІІІ-XIV ст. Рис. 6. Готовність №1

1 серпня. Протягом другого дня сплаву було пройдено 24 км., на ночівлю зупинилися на лівому березі Дністра біля с. Золота Липа. Значним туристичним потенціалом на даному відрізку маршруту володіє с. Маріямпіль (Маринопіль), в якому виділяють наступні туристичні атракції:

  • чудодійний Образ Маріямпільської Богоматері з XVI ст.(копія, оригінал знаходиться в Польщі в костьолі на П’яску у Вроцлавi.);
  • залишки Маріямпільського замку, палацу, фортечних укріплень кінця XVII ст.;
  • колишній монастир капуцинів та сестер милосердя XVIII ст. (після другої світової війни використовувався як дитячий будинок, лікувально-трудовий профілакторій, на даний час – місце ув’язнення);
  • церква Воздвиження Чесного Хреста (збудована в 1930 р.);
  • джерело з чудодійними та лікувальними властивостями, згідно народних переказів – місце появи Богородиці.
В с. Буківна, на правому березі Дністра відслонюються гірські породи мезозойської ери – відклади верхньої юри. Вони унікальні і єдині не тільки на Волино-Подільській плиті, але й на значній площі Східно-Європейської платформи. Ці відклади представлені переважно жовтувато-білими, доломітизованими, органогено-обломковими та оолітовими вапняками, мають відбитки кількох видів унікальних морських водоростей і різноманітний комплекс викопної фауни, аналогів якому немає в Європі. Тут присутній своєрідний, властивий тільки цьому районові ендемічний, пізноюрський комплекс морських організмів. Також тут виявлено найдавніші сліди людей епохи раннього палеоліту.
         На східній околиці села на високому правому березі р. Дністер виявлено сліди Буківнянського городища – літописного міста Биковен. Буківнянське городище – один із найбільших міських комплексів Середнього Подністров’я. Перші укріплення були побудовані тут ще за часів трипільської культури. До цього ж часу відносяться виявлені в околицях городища штольні для видобутку кременю [4].
         2 серпня. Третього дня було пройдено лише 16 км., що зумовлено значним зменшенням швидкості течії та зустрічним вітром. На окремих відрізках маршруту (вище моста в с. Нижнів, близько 2 км), незважаючи на інтенсивне веслування, пліт поступово зносило до берега без просування вперед, внаслідок чого команда була змушена штовхати пліт. Ситуація кардинально змінилася нижче за течією біля моста в с. Нижнів – найшвидша течія (5-7 км/год) спостерігалася біля лівого берега. Головною небезпекою на даній ділянці маршруту – є розлогі верби які низько нависають над водою в місцях з найвищою швидкістю течії, внаслідок чого було випробувано на міцність конструкцію нашого плоту.
Після 9 годин ходу було вирішено зупинилися на ночівлю на правому березі, перед с.Горигляди. З населених пунктів виділяється с. Нижнів, з якого починаються водні маршрути різної складності, внаслідок доброго втомобільного  сполучення – через село проходить автотраса Івано-Франківськ – Тернопіль.
         3 серпня було пройдено 26 км, для ночівлі обрано пологий лівий берег біля с. Набережне. З туристичних атракцій даної частини маршруту варто виділити історико-архітектурні пам’ятки с. Коропець, в якому зберігся палац графа Бадені (XIX ст.), церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1795 р.) і св.Миколая (2002 р.), римо-католицький костьол (XIX ст.). Палац колишнього власника цих земель, графа Казиміра Бадені знаходиться серед будівель дитячого інтернату, збудований у класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами.
         4 серпня було вирішено розбити табір на лівому березі, за с. Возилів. Після розбиття табору частина команди вирушила в радіальний похід з метою дослідження навколишніх територій. Нижче за течією (близько 1 км) на лівому березі Дністра виявлено водоспад. З архітектурних пам’яток с. Возилів виділяється церква Успіння Пресвятої Богородиці (1991), побудована на фундаменті старого храму (1557); встановлено пам’ятники: хрест на честь скасування панщини (1865), Івану Франку (1958), насипана символічна могила УСС (1993). Поблизу села знайдено бронзові знаряддя праці доби ранньої бронзи (3 тис. до н. е.), поселення і могильник на рубежі перших століть н. е. На даний час с. Возилів має налагоджене регулярне транспортне сполучення з районним центром (Возилів-Бучач о 7.00 год., Бучач-Возилів о 12.00). Транспортні послуги надають також місцеві перевізники.
Протягом другої частини маршруту (Возилів-Заліщики), загальною протяжністю близько 100 км, яку пройшли протягом трьох днів (5-7 серпня) виділяються наступні туристичні об’єкти:
    • травертинові скелі з гротами (рис.7).
    • Руїни Раковецького замку (вежа) XVII ст. (рис.8);
    • Пам’ятка природи Червона гора (c. Берем’яни Бучацького району Тернопільської області);
    • Історико-архітектурні пам’ятки м. Заліщики (церква Покрови Пресвятої Богородиці (1873), костел святого Станіслава (1763), цісарсько-королівська військова казарма (XVIII ст.), палац баронів Бруніцьких, який був перебудований у 1831 р. з мисливського будиночка в стилі ампір.
    • Центром рекреації м. Заліщики є заповідний парк над Дністром (Нижній парк) де зростають понад 400 унікальних дерев.
    • В межах м. Заліщики знайдено пам’ятки пізнього палеоліту, трипільської, голіградської, липицької, ранньослов’янської і давньоруської культур.
Рис. 7. Травертинові скелі Рис.8 Раковецька вежа

З 8 по 11 серпня було пройденотретю частину маршруту (Заліщики-Хотин, 117 км) найцікавішим туристичним об’єктом якої є м. Хотин, розташований на важливих транспортних магістралях. Перша кам’яна фортеця була невеликою, впродовж століть її неодноразово реконструювали та розширювали. Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив межі фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були викопано глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жoлкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали.
         Впродовж XVII ст Хотин переходив з рук в руки, ним володіли польські королі, турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи. Після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії
         На території замку збереглися руїни 2-поверхового житлового будинку. В цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква, що складалась з прямокутної нави з напівкруглою апсидою зі сходу. Вікна церкви одночасно слугували і як бійниці. Майже всю західну стіну храму займає прикрашений різьбою великий портал.         Найбільша з башт – північна. Прямокутна в плані (12 на 18 м.), вона має 3 яруси бійниць для важкої артилерії. Бійниці мають форму оберненої замкової щілини. Зверху на башті знаходився бойовий майданчик, накритий звершу пірамідоподібним шатром. Розраховуючи на самостійну оборону під час нападів, башта була останнім притулком обложеної фортеці.
         Крім північної, фортеця має ще 4 башти: надбрамна, східна, комендантська та південно-західна. З башт є виходи на бойовий майданчик, що тягнеться вздовж оборонної стіни товщиною в 5 м . Майданчик захищений кам’яними зубцями триметрової висоти. Під час ворожих штурмів, воїни через проміжки між зубцями лили на голови атакуючих окріп, скидали каміння [2] (рис.9).

Рис. 9. Хотинська фортеця

В межах досліджуваної території спостерігаються небезпечні погодні явища, зокрема: гроза, град, зливові дощі. Протягом даного сплаву команда відчула на собі всі перелічені погодні явища. Найнебезпечнішою була гроза з градом, яка пізніше переходила у зливовий дощ (3 серпня). Пориви вітру досягали 20-30 м/с, більшість команди тримали руками каркас плота, який не витримував шквального вітру. За таких погодних умов рекомендується завчасно (до початку грози) пришвартуватися до берега, виключити всі мобільні телефони, добре закріпити речі на плоті. Особливо небезпечними є грози для суден які знаходяться в межах каньйону.         Крім погодних явищ треба зважати на рельєф (морфологію) дна. Щоденно на відрізку Галич-Возилів команда була змушена покидати пліт, з подальшим його супроводом, а в окремих місцях і перенесенням через перекати. Проходячи під мостами треба зважати на можливу наявність у воді залишків будівельних матеріалів (залізобетону, арматури, дротів), а також стовбурів дерев, які залишилися з часу повені (паводку). На даній частині маршруту було пошкоджено 3 автомобільні камери, зламано окремі частини плота. При плануванні сплаву потрібно кожного ранку виділяти час на огляд

Рис. 10. Ремонт плота

За умов організації багатоденних сплавів (понад 5 днів) важливим чинником якісного і змістовного відпочинку є психологічна сумісність його учасників, що особливо відчувається в екстремальних ситуаціях.

Список використаних джерел:

  • Географічна енциклопедія України: т.1. / Під ред. О.М. Маринича. – К.: Українська енциклопедія, К.: 1989. - 416 с.
  • Петранівський В. Л., Рутинський М. Й. Туристичне краєзнавство. – К.: Знання, 2006. – 575 с.
  • Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», том ІІ, 2005
  • Туристичний путівник “Тлумаччина - Перлина Покуття”. – Тлумач: Вид. Тлумачської РДА, 2008. – 54с.
  • Чайковський М. П. Дністровський каньйон: Природознавчий нарис. –Львів: Каменяр, 1981. – 64 с.
  • http://www.tourclub.com.ua/tours/splavy/
  • http://www.dnister.net/
  • http://www.castles.com.ua/ga.html